Народна легенда про назву Вінниці

Прийшов на берег Бугу чоловiк, поставив собi хату i зажив з жiнкою. Мав двох дочок. Одну ласкаво називав Вишенькою, а другу – Вiнничкою. Росли дiвчата, як ягоди, рум’янi та веселi. А коли виросли, то одружив їх з працьовитими риболовами. Поставила Вишенька з своїм чоловiком дерев’яну хату на правiм березi Бугу, а Вiнничка – на лiвому. Рубали лiс, випалювали пнi, землю орали i жито засiвали. В дуплах мед вибирали…

Одного разу зiрвався сильний вiтер, завив. Птицi перестали спiвати, сонце зайшло за чорну хмару. То не вiтер вив, не буря надходила, а страшнi вороженьки понад Бугом чорний копоть пiдняли. Оточили зненацька домiвки Вишеньки i Вiннички, хотiли всiх в полон забрати, на схiдних ринках молодичок продати. Виходу не було. Краще смерть, нiж довга i чорна неволя. Вiнничка першою запалила свою хату. Сестра Вишенька побачила вогонь за Бугом i також розвела вогонь в оточенiй хатi. Як двi свiчки, палало сухе дерево, трiскотiв вогонь. Вiд пекучого жару та їдкого диму трiсли серця двох сестер…

Проминули лiта. Багато води у Бузi протекло. Прийшли новi люди сюди, осiли, побачили згарища, дiзналися про гiрку долю Вiннички i Вишеньки. На пам’ять добру про них назвали їх iменами рiчки, що несуть свої води до Пiвденного Бугу. Побудували тут фортецю, а мiсто бiля неї назвали iменем рiчки Вiнницею.

У наведеній легенді відображено, що на берегах Пiвденного Бугу жили люди, якi займалися вирубно-вогневим землеробством, рибальством, бортництвом. Усi згадані види господарювання властивi осiлому слов’янському населенню. Вороги-кочiвники змальованi характерними фольклорними образами “сильного вiтру”, “чорної хмари”, “бурею”, що надходить. Небезпека змусила мiсцеве населення покинути на певний час цю територiю, що ми й спостерiгаємо за археологiчними даними. Повернувшись через певний час, люди продовжили колонiзацiю берегiв Пiвденного Бугу. Отже, за своїм історичним змістом легенда досить вірогідна.

Як утворились назви районів міста?

Історично склалися такі частини міста

Кумбари

Грецький купець Кумборі на крутому березі Бугу звів будинок ( нині – територія ЗШ №3 і поліклініки №10). Це було улюблене місце відпочинку вінничан. 118 кам’яних східців ведуть прямо до води. Їх спроектував архітектор Г.Артинов.

Корея і Пентагон

В 50-х роках ХХс. Під час корейської війни радянським офіцерам не лаали квартир, а виділяли земельні ділянки, на яких вони самостійно будували житло.Офіційний район поселення військовослужбовців у багатоквартирних будинках на вулицях Карла Маркса і Чехова назвали « Пентагон»

П’ятничани

П’ятничани вперше згадуються у хроніках 15 ст. як землі, отримані у володіння багатим міщанином Степаном Демидовичем від князя Костянтина Острозького. Нагадують про колишніх власників - графську родину Грохольських - залишки палацу, в якому нині розташований обласний тубдиспансер. А колись у цьому палаці гостили російський імператор Олександр І, Станіслав Август Понятовський... У 1918 р. п'ятничанські селяни спалили палац і від колишніх розкішних ін­тер'єрів мало що залишилося.

Кабанники

Назва говорить сама за себе, безпосередньо пов'язана з кабанами.

- Це мікрорайон колишньої електростанції, що біля Центрального мосту, - пояснює історик. - Люди, що мешкали на території над рікою, промишляли кабанами: закупували їх, потім різали і продавали. Приватні будиночки, між іншим, стоять і до цього часу.

Єрусалимка

Вище колиш­ніх Кабаників досі існує Єрусалимка - місцина, де жили євреї. Щоправда, межі сучасної Єрусалимки значно ширші, ніж були колись.

На кінець 80-х pоків 18 ст. у Вінниці налічувалося 3700 мешканців. На початку ХХ ст. половину населення Вінниці становили євреї. Економічне життя зосереджувалося довкола ринку, який був на місці сучасного кінотеатру "Росія". Поряд стояла ратуша та єврейські крам­ниці. До міста в'їжджали із західної частини - через Летичівську браму. Єрусалимка тягнулася від ринку до Бугу. Тут діяла синагога. Від Мурів до ринку та Бугу йшли підземні ходи. Їх збудували єзуїти ще у 17 ст. У підземеллі вони влаштували цвинтар.

Єрусалимка створювалася за типовою для подільського містечка схемою: посередині - базар, навколо - крамниці й "заїзди" (так на Поділлі звалися заїжджі двори), далі - так звані "тильні будинки" - халупки, де мешкали ремісники, візники, дрібні торгівці, різна містечкова голота.

Отже, поблизу ринку виріс житловий масив, що простягнувся від сучасної вулиці Архітектора Артинова вздовж вулиць Свердлова та Першотравневої аж до Кумбар.

Старі люди розповідали, що у Вінниці була ще одна Єрусалимка. Так називали територію від вулиці Островського до кондитерської фабрики і від Бугу до сучасної вулиці 50-річчя Перемоги.

Липки

Біля сучасного насіннєвого заводу починалися Липки, які закінчувалися на виїзді з міста.

- Років триста то­му була висаджена велика кількість лип. На межі 19-20 століть військові інженери збудували дороги, обсадивши їх липами. Насадження простяглися до Проскурова, (тепер Хмельницького), - веде далі Анатолій Лисий. - У Вінниці липи до наших часів не збереглися - дерева вирубали. Хіба що їх можна знайти за містом. Між іншим, Липки не мають ніякого відношення до Катерини ІІ, з якою чомусь його пов'язують, оскільки потьомкінський шлях проходив по Дніпру.

Кримські казарми ( Брусиловські казарми)

У 1887 році у Вінниці був споруджений цілий ансамбль великих стандартних казарм на сучасних вулицях Червоноармій­ській і 50-річчя Перемоги (колишня назва Ворошилова). Фасади усіх будинків мали цегляне оздоблення, а самі казарми називалися кримськими, оскільки там квартирував Кримський полк.

Колись від проспекту Коцюбинського до Червоноармійської був бульвар. У післявоєнні роки тут прогулювалися дів­чата, щоб познайомитися з військовослужбовцями, бо ж недалеко було середнє училище.

Варшава

Частину колишніх Кримських казарм у мікрорайоні вулиці 50-річчя Перемоги вінничани називають Варшавою. Звідки пішла назва, існує дві версії. Перша пов'язана з архітектурою будівель і оздобленням деяких цегляних фасадів. Стиль, за яким збудовані будинки, в певній мірі пасував західному, що й, можливо, викликало появу назви. Друга версія - скорочено-перекручена від назви колишньої вулиці - Ворошилова.

Каліча

За 300 років місце, де був "єрусалимський" базар, так забруднилося, що навіть для тодішньої Вінниці це було занадто. Тож у 1885 р. міська влада заборонила заїжджати сюди возами і продавати тут худобу і фураж. Усе перенесли за місто, на Хлібну площу (сучасна площа Гагаріна). "Єрусалимські" торговці всіляко опиралися цьому нововведенню.

На картах Вінниці 19 ст. зображений крутий яр, що був за межею тодішнього міста і залишався практично незайманим по всій довжині. Це і був Калічанський яр, який бере початок від нинішньої концертної зали "Райдуга". Заглибина за ним помітна й досі. Колись тут було невеличке болото, з якого витікала річечка, що бігла яром до Бугу. Вона є й досі, тільки площу Гагаріна перетинає у... трубах. Після Хлібної тече до Худфонду, під землею проходить вулицю Свердлова і далі - у Буг.

Але тоді урвище Калічанського яру, поблизу якого проходив торговий шлях, було серйозною перепоною і для піших, і для кінних. У негоду можна було і покалічитися. Від цього і походить його назва. У середині 18 ст. територія Калічанського яру стала частиною міста. На схилах яру ховали небіжчиків.

У 1880-х роках на Калічі базару ще не було, і той схил, на якому він згодом з'явився, був занедбаним цвинтарем.

Тяжилів

Село, яке заселяли осадники з Польщі після 1569 року . З часом їх національні особливості були втрачені, і Тяжилів став звичайним мікрорайоном Вінниці. -З 18 ст. слобода Тяжилів відома як невеличке село, де діяли лише корчма і винокурня. Тоді ж його вилучили у старости і передали міському магістратові. Там є невеличка річка - Тяжилівка. Що було першим: район чи річка? З Тяжиловим - це питання дискусійне.

 Вишенька

 Назва пішла від річки Вишенька, яка є правою притокою Південного Бугу і була південно-західною межею міста. У 1859 р. було закладено славнозвісну садибу Вишня видатного ученого і хірурга Миколи Пирогова. Перші будинки у новому мікрорайоні Вишенька з'явилися у 1962 р.

Старе місто

Перша згадка про Старе місто, з якого й почалася Вінниця, датується 1363-м роком. "Вінниця" згадується у документі, підписаному у Кракові королем Владиславом Ягайлом, який пожалував подільські замки такому собі Спитьку з Мельштина. На початку 16 ст. Костянтин Острозький зводить новий вінницький замок - на Старому місті, на Замковій горі, яку у 19 ст. практично знищила каменярня. Ворота замку виходили на оборонний майдан - Царину, яку ми сьогодні знаємо, як площу Восьмого березня. У 1580 р. цей замок згорів під час татарського набігу.

Хутори на Лівобережжі майже одразу отримали назву Старого міста. Навіть сьогодні тамтешні вулички сходяться до одного місця, де колись стояв замок.

Крива

Знаходиться на Старому місті.

Центральна артерія – вул. Д. Нечая, вул. Шепеля і вул. Молодогвардійська мають форму кривої (і їх так називають частіше ніж за офіційними назвами), що й дало назву місцевості.

Також існує легенда, що колись на місті Кривої був будинок, де жила старенька бабця, яка продавала самогон. Бабця з віком була кривою. Коли приходили до неї місцеві п'янички їхні жінки знали, що йдуть "до Кривої".

Навіть зараз зупинку "вулиця Молодогвардійська" називають "Крива".

Слов'янка

Цей район у Вінниці з'явився на противагу Єрусалимці:

якщо на  Єрусалимці в основному жили євреї то на Сло­в'янці - винятково православні.Суттєво розбудувався у радянські роки.

Ще одна версія - назва - згадка про відомий сорт яблуні Слов'янка, який був поширений у садах мешканців цього району.

Хутір Шевченка

Робітниче поселення виникло у 1912 р. поблизу суперфосфатного заводу. Малочисленне і відірване від міста поселення отримало назву Хутір, до якого згодом додали прізвище Тараса Григоровича.

Париж

Площа Театральна. Неофіцій­на назва Париж. Так площу почали називати у 1970-х роках, можливо, тому що це місце завжди було окультуреним, з фонтаном. Старожили розповідають, що фонтан був створений ще й з протипожежною метою - як резервуар для води. Поряд же був театр і в разі пожежі для рятування стратегічної будівлі потрібно було мати завжди багато води.

Малі Хутори

Одне з навколишніх сіл, яке з часом увійшло до складу міста. В актах 16 ст. згадується "великий Вінницький ліс", який простягався уздовж річки Віннички. Тут розташовувалися усі хутори-пасіки.

Центр

Центральна вулиця, яка зараз має назву Соборна, свого часу мала назви: Летичівська, Літинська, Довга, Капуцинська, Поштовий проспект. У 1912 році центральна вулиця Вінниці стала Романовським проспектом. З 1920-го - вулиця Леніна. У роки окупації - Український проспект. Потім знову - Леніна. І врешті - Соборна, з початку 1990-х років. Зміст сьогоднішньої назви подвійний: означає як соборність України, так і розташування на ній соборів.

Острів Кемпа

Кемпа - це історична назва. Але колись це був не острів. Коли замок зі Старого міста переносили, був прокопаний рівчак до теперішньої фабрики "Рошен". Півострів був дуже низенький, весною його затоплювало водою. Щоб підняти рівень, насипали до тисячі кубометрів ґрунту. Кемпа з польської означає "купа зем­лі". У 1957-му історичну назву острову замінили на "Фестивальний" - на честь Всесвітнього фестивалю молоді і студентів, що проходив у Москві. Історичну назву повернули із настанням незалежності.

Можайка

Назва пов'язана з найбільшою вулицею цього масиву - ім.Олександра Можайського, піонера авіації.

Дубовецька слобідка

Починалася біля нинішньої фабрики "Рошен" і закінчувалася біля нинішньої тюрми. Ймовірно, що називалася за прізвищем першого забудовника.

Сабарів

Колишнє приміське село з ХІІІ століття належало як державний маєток литовським князям та їх спадкоємцям Гедройц.

Крутнів

Передмістя старовинної Вінниці , утворене в період 1545- 1552 рр. Частина Старого міста , обмежена вулицями Ломоносова, Маяковського та Нагірною.

Новоселівка

Південно-східна околиця одноповерхової індивідуальної забудови міста, яка сформувалася в ХХст.

«Олієжир»

Мікрорайон розташований поблизу промислового об’єкту – олійно-жирового комбінату.

Царина

Незаймана територія 16-початку 17 ст. поза межами Старого міста і Крутнева до Слободи. Так називали громадську ріллю і оборонний майдан біля Брацлавських воріт Вінниці ( територія площі 8 Березня).

Долинки

Верхня частина долини р. Дьогтянчик , що простягнулася від молитовного будинку « Віфанія» до перетину вулиць Лялі Ратушної та Константиновича.

Кмитичі

Житловий мікрорайон на місці садиби Дмитра Кимта ( палац на Скалці) останньої чверті 15 ст. Розташований на правобережжі , район Військово-медичного центру ВПС України від вулиці Родіона Скалецького до водно-спортивної бази « Спартак».

Свердловський масив

Мікрорайон започаткований для будівництва багатоповерхівок на місці приватних садиб Садків, названий за основною вулицею – Свердлова.

Поділля

Новий житловий район , закладений у 2003 році. Назва мікрорайону вказує на розташування Вінниці у Подільському історико-географічному регіоні України.

Цікаві факти про Вінницю

• Вінниця була столицею України. З 2 лютого 1919 Директорія УНР переїхала у Вінницю, через складну політичну обстановку. Директорія тоді була вищим органом державної влади, тому на цілий місяць Вінниця стала столицею України.
• З проголошенням Україною суверенності, Вінниця стала третім містом в Україні, в якому на головній площі з офіційної згоди місцевої влади замайорів синьо-жовтий прапор.
• 26 липня 2013 журнал Фокус визнав Вінницю найкращим містом за рівнем життя в Україні.
• Музей шоколаду «Рошен» відкритий 22 грудня 2010 року для всіх любителів солодкого карамелі, шоколаду, бісквітів та тортиків. Знаходиться музей у Вінниці, на території кондитерської фабрики Рошен. Даний музей є унікальним у своєму роді, так це єдиний повністю автоматизований розважальний комплекс для дітей.
• Фонтан ROSHEN (вінницький фонтан) - єдиний в Україні і найбільший в Європі плаваючий фонтан, побудований в руслі річки Південний Буг у Вінниці. Унікальність фонтану полягає в так званій "зимуючих технології", яка дозволяє занурювати конструкцію фонтану під лід на зимовий період. Згідно з технічними характеристиками висота струменя фонтану досягає 60 метрів, фронтальний розліт води - 140 метрів. Фонтан у Вінниці порівнюють з фонтаном в Еміратах Дубаї.

Рекреація, туризм і дозвілля: тлумачення і співвідношення понять

Рекреація як одна з головних форм продуктивного використання вільного часу людини - суспільний, економічний і науковий феномен, для якого не мають значення міжгалузеві та міждисциплінарні межі. Недивлячись на цю особливість, слід зауважити, що найбільший вклад у її вивчення і розуміння вносить географія, у царині якої сформувалася потужний науко-вий напрям - географія рекреації і туризму.

Рекреація (фр. rеcrеation, пол. rekreacja - відпочинок, від лат. recreatio - відновлення сил) - відновлення чи відтворення фізичних і духовних сил, витрачених людиною в процесі життєдіяльності; рекреація включає різноманітні види діяльності у вільний час, спрямовані на відновлення сил і задоволення широкого кола особистих і соціальних потреб та запитів.

Рекреацію можна сприймати і як заплановану бездіяльність, яка здійснюється за чиїмось бажанням. У глибшому сенсі вона розглядається у зв'язку з емоційним досвідом та натхненням, що з'являється як наслідок рекреаційної дії. З іншого боку, рекреація може сприйматися як система ресурсів чи сервісу. І, врешті-решт, не буде помилкою розглядати рекреацію як будь-який тип або вид усвідомленого задоволення фізіологічних бажань і соціальних потреб особистості під час відпочинку.

Рекреаційна діяльність пов'язана з використанням ландшафтів і значних територій. І у цьому сенсі вона конкурує із сільським та лісовим господарством, рибальством, промисловістю, гірничою справою та іншими видами суспільної виробничої діяльності, де використовуються природні ресурси.

Розрізняють три форми використання часу, відведеного на рекреацію - туризм, лікування/оздоровлення та відпочинок. Для означення цього часу і видів діяльності, які відбуваються в його межах, будемо використовувати поняття "рекреаційно-туристичний", яке включає всю (чи майже всю) сукупність явищ і процесів, пов'язаних з відновленням сил людини та задоволенням її фізіологічних і соціальних потреб.

Саме туризм у сучасному світі сприймається як головна форма рекреаційної діяльності, перетворившись на потужну самостійну галузь нематеріального виробництва, яка задовольняє рекреаційні потреби.

Виникає логічне запитання про співвідношення семантичного навантаження наукових категорій "туризм" і "рекреація", оскільки дуже часто ці два поняття сприймаються і подаються в літературних джерелах як синоніми.

Досить поширеною є думка, що "рекреація" - поняття значно ширше, оскільки включає практично всі види діяльності людини у її вільний від роботи час, який вона проводить поза своїм постійним помешканням, тоді як "туризм" - поняття вужче і глибше, оскільки цей процес супроводжується споживанням відповідних послуг, тобто купівлею певної продукції/товару чи послуг і використанням ресурсного потенціалу території.

Та все ж реальність така, що вивчення туризму і рекреації розширилося і переплелося в понятійному апараті й методичному інструментарії. Разом із зміною суспільства і впливом суспільно-географічних чинників демаркаційна лінія між рекреацією та туризмом стала розмитою і нечіткою. Ті ж, хто намагається знайти різницю, можуть припустити, що рекреація апелює до такої особливості людської психіки, як покладання на свої сили, тоді як туризм обслуговує явно тих, хто шукає розваг без значного дискомфорту. Але й ці аргументи стають умовними, оскільки швидкими темпами розвивається екологічний туризм, який спирається на активний відпочинок, за якого комфортність є мінімальною.

Однак очевидною є зростаюча конвергенція між туризмом і рекреацією у площині теорії, діяльності і впливів, особливо із зростанням комерціалізації рекреації і розпорошенням обов'язків у рекреаційній сфері між державними і приватними структурами. Разом із цим з'являється і необхідність розглядати рекреаційні і туристичні ресурси у комплексі як ресурси для різних видів діяльності під час дозвілля.

Таким чином, ми підійшли до зони впливу ще одного поняття - "дозвілля". На неупереджений погляд, це - родова до рекреації і туризму категорія, яка охоплює увесь вільний від роботи час і включає як рекреацію, так і туризм.

Важко не згодитися з тим підходом до розуміння дозвілля, який набув поширення в науковому світі. Під цим поняттям розуміється час впродовж якого індивідуум здійснює вибір і займається чимось добровільно.

В огляді значень поняття "дозвілля" доцільно виокремити три основні підходи до його вжитку:

1. часовий підхід, коли дозвілля розглядається як період часу, діяльності, стану інтелекту, в якому вибір є домінуючою рисою; у цьому сенсі дозвілля є формою вільного часу для особистості, простором для розвитку її здібностей, умінь і набуття навичок;
2. об'єктивний підхід, при якому дозвілля розуміється як протилежне роботі заняття, тобто це будь-який неробочий або той, що лишається після роботи, час; 
3. суб'єктивний підхід, при застосуванні якого наголос робиться на якісних параметрах поняття, коли значна роль відводиться не стільки кількісним характеристикам (наприклад, кількість вільного часу), скільки особистісному сприйняттю дозвілля і його ролі, яке формується, зокрема, під впливом віросповідання й інших соціально-значущих рис; саме у цьому контексті слід розглядати дозвілля, яке може здійснюватися у будь-який час і визначатися характеристиками індивідуума та особливостями його світосприйняття.

З усього вищесказаного стає зрозумілим, що неможливо дати універсальні визначення дозвілля, рекреації і туризму, бо вони міняються в залежності від контексту і завдання дослідження. Загальне ж уявлення про взаємну підпорядкованість цих трьох понять може дати графічна логіко-структурна модель, яка вказує на місце дозвілля, туризму і рекреаційної діяльності в життєвому циклі індивідууму.